Назва: Миротворці
Оригінальна назва: Guerreros
Рік виходу: 2002
Жанр: Військовий, історичний, бойовик, драма
Режисер: Даніель Кальпарсоро / Daniel Calparsoro
У ролях: Едуардо Норьега, Елой Асорін, Карла Перес, Рубен Очандіано, Хорді Вілчес, Роджер Касамайор, Олівер Ситрук, Арсеніо Місяць, Стефан Елбаум, Фернандо Джіменез, Роман Лукнар.

Про фільм:
1999 рік. Взвод іспанських миротворців до Косово, покликаний відновлювати електричне освітлення в зруйнованих селах нічийної зони, унаслідок тотального страху і хаосу, що панують як в просторі, що оточує миротворців, так і в їх психіці, влаштовує власну маленьку війну з сербськими і мусульманськими партизанами (а заразом і між собою), в якій інші бійці гинуть, інші виживають, але, право, краще б, мабуть, загинули, бо навряд чи зможуть надалі справитися з отриманими душевними травмами. Людська, дуже людське безглуздя, хаотична руйнівність громадянської війни, особливо в уміло змонтованому і високо художньому зіставленні її з вічно живим, прекрасним Божим світом, власне, і є змістом фільму, змістом людської трагедії, що контрастує з фабулою майже голлівудського бойовика на теми в'єтнамської війни, по лекалах якої скроєний фільм Кальпарсоро. Багато в чому "Миротворці" повторюють сюжетні ходи стоуновского "Взводу", дещо є тут і від "Апокаліпсису..." Копполи. Проте іспанський взвод, на відміну від американського, б'ється не просто на чужій землі, але в чужій війні, більше того - якраз сражаться-то і не покликаний, і до ладу не навчений. В результаті військова драма перетворюється на партизанську робінзонаду, в протистояння всіх проти всіх і кожного проти кожного. Виживання ж досягається втратою людського, озвірінням. І коли - у фіналі - герої усвідомлюють, що воювали, по суті, за власною ініціативою, з власними фантомами і самими собою, гірше за те, що самі себе і спровокували, і підставили, і погубили, ще того гірше, що порушили всі накази і виявилися не миротворцями, а, навпаки, паліями, трагічні і фарсові складові фільму, з'єднавшись, утворюють яскріючу смертельну дугу катарсису, який глядачеві не випробувати неможливо, тому що ми, присутні у екрану, самі живемо в тому ж світі, не сьогодні так завтра в реальності розділимося на миротворців і поджігателей, щоб вбивати друга і самих себе за химери апріорі неіснуючих свобод, обряди безглуздих церков, шматки загальної матері-землі, яка, взагалі-то, належить не країнам і человекам, а одному Творцеві, людині ж якщо і належить, то більш-менш надійно в об'ємі, що не перевищує двох метрів углиб.